Турки на Украине

[Семён]

Коллеги, а что известно о присутствии турецкой армии на территории современной Украины во время ПМВ?

[Askold]

Видел фото турка, УСС і австрийца вместе.

[akela-63]

Немного об Украинско-турецких отношениях во время ПМВ:

http://litopys.org.ua/ukrxxr/a12.htm

 

[Adam]

В середине войны на Восточный фронт был отправлен турецкий экспедиционный корпус - символ союзнической взаимопомощи. Они были соседями "усусив" и есть несколько совметсных фотографий.

[Семён]

Мне говорили о каком-то турецком подразделении, стоявшем где-то под Тернополем. Так и было?

[Adam]

Ага! Летом 1916 года. Но не знаю, под Тернополем ли.

[Walter]

Бажаючи продемонструвати солідарність зі своїми союзниками, Енвер-паша запропонував перекинути котрийсь із турецьких підрозділів у Європу на допомогу німцям або австрійцям. У червні 1916 р. між турецьким та австрійським генеральними штабами було досягнуто порозуміння, згідно з яким до Галичини мав виїхати 15-й корпус турецької армії, який добре зарекомендував себе під час боїв на Галліополійському півострові. Корпус складався з двох дивізій і налічував близько 40 тисяч солдатів та офіцерів. До його складу входило шість піхотних полків, два артполки, два ескадрони кавалерії, два кулеметні, саперний і зв’язковий підрозділи. Командувачем корпусу призначено популярного в армії генерала Севата Чобанлі.

Турки виїхали на Галицький фронт залізницею наприкінці липня 1916 р. Турецькі підрозділи отримали ділянку фронту вздовж річки Золота Липа на південний захід від Бережан. Оборону від Потутор до Божикова зайняла 19-та турецька дивізія, а далі, від Божикова до Лисої, – 20-та, штаб корпусу розмістився в Підвисокому. Організаційно турецькі частини підпорядковувалися штабу Південної армії Австро-Угорщини.

Турецькі підрозділи почали брати участь у боях уже з 19 серпня. Праве крило турків прикривала 55-та німецька дивізія з корпусу генерала Гофмана. А безпосередніми сусідами турків стали підрозділи Українських Січових Стрільців (УСС), які тримали оборону від Потутор до висоти Дикі Лани, де й починався власне турецький відтинок фронту.

Як згадували учасники тих подій, перші знайомства стрільців з турками зав’язалися під час земляних робіт на спорудженні лінії оборони на Диких Ланах. Для допомоги туркам відправили дві сотні 2-го куреня УСС. Цікаво, що українці та турки, всупереч складній історії стосунків між двома народами, відразу потоваришували. “Турецьке військо виявилося дуже хоробрим, а його старшини, виховані німцями, були культурними європейцями”, – згадував згодом стрілецький сотник

Б. Гнатевич.

Зорієнтувавшись, що замість австрійців фронт утримують турки, росіяни перекинули на цю ділянку підрозділи укомплектованої мусульманами 3-ї туркестанської дивізії. На думку царських стратегів, таке сусідство мало призвести до морального розкладу та дезертирства серед солдатів османських підрозділів. Однак турки трималися стійко та самі з часом розагітували своїх одновірців у російських шинелях. Траплялися випадки, коли російські мусульмани цілими групами переходили на бік турків.

Після тимчасового затишшя на початку вересня 1916-го росіяни поновили наступ на позиції Південної армії. Упродовж 2-6 вересня турки мусили щоденно відбивати по декілька російських атак, причому 6 вересня обидві турецькі дивізії мало не опинилися в оточенні. Після багатогодинного обстрілу порівняно вузенької ділянки фронту 16 вересня росіяни кинули в бій великі сили. Запеклий бій тривав 12 годин. Наприкінці дня туркам довелося залишити свої позиції на Диких Ланках і відійти в напрямку Посухова та Вільхівця. Причиною відступу було те, що в солдатів закінчилися набої, а оскільки весь корпус був озброєний трофейними російськими гвинтівками Мосіна, австрійські інтенданти нічим не змогли допомогти. Лише наступного дня туркам удалося поповнити боєзапас.

Увечері того ж дня, коли турки відійшли зі своїх позицій, почався загальний контрнаступ австрійської армії. Під час нього відзначилися українські стрільці, що в бою за Дикі Лани вперше використали нову для себе тактику наступу широкою трилінійною розстрільнею. Утративши заледве декількох осіб пораненими, січові стрільці відбили фільварок Милівку та позиції, які напередодні покинули турки. Ба більше, в нічному хаосі українці змогли оточити частину росіян і взяти майже 200 полонених.

17 вересня, бажаючи реабілітуватися за вчорашній відступ, турки кинули в бій усі свої підрозділи включно з тиловими службами та резервом. У наступі взяли участь навіть старші штабні офіцери та командири полків. Втрати з обох боків були велетенськими. Ні росіяни, ні турки не бажали поступатися, й у багатьох місцях доходило до жорстоких рукопашних боїв. Загалом менш ніж упродовж місяця турецький корпус втратив 95 офіцерів і майже 7000 солдатів. Після бою за Дикі Лани окремі полки довелося поповнювати німецькими й австрійськими солдатами. Запеклі бої тривали й у вересні та жовтні. 30 жовтня відбулася грандіозна рукопашна битва, під час якої в багнетну атаку ходило аж чотири турецькі полки. Через колосальні втрати особового складу в жовтні 1916 р. 20-ту турецьку дивізію довелося відвести в тил.

Нове затишшя на фронті встановилося лише в листопаді 1916 року. Турки порівняно спокійно перезимували в окопах над Золотою Липою, а після того, як у лютому 1917 р. в Росії відбулася революція, бої й зовсім припинилися. У середині квітня двоє російських татар-парламентаріїв принесли туркам письмову пропозицію про припинення вогню.

Тим часом суттєво погіршилося становище турецьких військ на Месопотамському фронті. Зважаючи на те, що активні бойові дії в Галичині припинилися, командування вирішило відкликати 15-й корпус на батьківщину. Турки почали виїжджати, й уже після того, як додому вирушила частина 19-ї дивізії, несподівано почався великий російський наступ, який згодом називали “наступом Керенського”. Тільки першого дня боїв на турецькі позиції впало майже 43 тисячі снарядів. Окрім того, перед початком атаки росіяни пустили на ворога отруйні гази. Незважаючи на це, турки витримали удар. Турецькі частини ще встигли взяти участь у загальному австро-німецькому наступі, який став відповіддю на “наступ Керенського”. Долаючи опір російської кавалерії барона Врангеля, турки дійшли майже до Збруча. А 22 серпня 1917 р. з Галичини виїхали останні турецькі підрозділи.

За час боїв у Галичині турки зарекомендували себе як стійкі та відважні солдати. Австро-німецьке командування неодноразово відзначало їх за відвагу, виявлену під час атак на багнети. Турецький корпус захопив у полон 12 російських офіцерів і 853 солдатів. Убитими на турецькій ділянці фронту росіяни втратили кільканадцять тисяч осіб. Турецькі втрати також були дуже великими. Багато поранених у бою турків померло в госпіталях Львова, Кракова та Відня. На австрійському військовому цвинтарі у Львові, який був розташований у північно-західному куті Личаківського кладовища, була навіть окрема мусульманська ділянка турецьких поховань. Турецькі могили – втім як і сам військовий цвинтар часів Першої світової війни, у 1948-1949 рр. знищила радянська влада. Нині на його місці Марсове поле, де поховано радянських солдатів. Більшість інших турецьких поховань у Галичині також знищено. Один із небагатьох уцілілих донині турецьких військових цвинтарів міститься біля села Лопушна Рогатинського району Івано-Франківської області.

 

Львовская Газета, Февраль2007

[Adam]

Браво! Спасибо!

[Walter]

QUOTE (Adam @ May 26 2008, 09:01 PM)

Браво! Спасибо!

Рад стараться Семен как задал вопрос, так я аж присел от неожиданности, и не слышал такого. А после вашей подсказки про дружбу с германцами, порылся немного и надыбал. Оказалось было дело да еще и близко к УССусам.

[Семён]

У Семёна функция такая - вопросы задавать

 

Спасибо за ссылку!

Странно, что я не наткнулся на воспоминания о турках в книге о УСС.

[снайпер]

Интереснейшая история! Узнал много нового

[Adam]

QUOTE (Семён @ May 26 2008, 11:18 PM)

Странно, что я не наткнулся на воспоминания о турках в книге о УСС.

Смотря в какой! В юбилейном альбоме 1924 года, который был переиздан в начале 90-х, есть фото с турками.

[Семён]

QUOTE (Adam @ May 27 2008, 10:12 AM)

QUOTE (Семён @ May 26 2008, 11:18 PM) Странно, что я не наткнулся на воспоминания о турках в книге о УСС. Смотря в какой! В юбилейном альбоме 1924 года, который был переиздан в начале 90-х, есть фото с турками. У меня только львовский 1935г.

[Andy-2]

Если память мне не изменяет, то в Бережанах было братское захоронение турок. Там же стоял еще недавно памятник туркам погибшим в ПМВ. Если очень кого то интересует могу уточнить при случае у местных.

[Walter]

QUOTE (Andy-2 @ May 27 2008, 10:10 PM)

Если память мне не изменяет, то в Бережанах было братское захоронение турок. Там же стоял еще недавно памятник туркам погибшим в ПМВ. Если очень кого то интересует могу уточнить при случае у местных.

Все интересует и расположение, и захоронение, и фото ...